У Свято-Вознесенському храмі, згідно з Уставом, Великий канон читається за богослужінням двічі: окремими частинами в перші 4 дні 1-го тижня посту і цілком у четвер 5-го тижня Великого посту. В історичному відношенні подіі у каноні розгортаються вздовж усієї історії Старого та Нового Завітів: від життя Адама та Єви через епоху патріархів, царів та пророків до життя Христа та Його послідовників.
У тематичному плані Великий канон зачіпає такі найважливіші розділи православно-християнського вчення як догматичний, моральний, аскетичний, висвітлює огидність та небезпеку гріха, виявляє красу чесноти.
Починаючи словами, які виражають надію і сподівання на Бога як на Помічника і Покровителя, канон відтворює плач покаянної душі про гріхи. Тема глибокого особистого покаяння поєднується з темою взаємин Бога і людини взагалі, і разом з темою особистого преображення і обоження. Таким чином, кожен окремий богомолець ставиться в цілісний зв’язок з долями світу.
Канон наводить безліч повчальних прикладів, запозичених із життя учасників біблійної історії: від мерзенності, безбожності, беззаконня до руйнування серця, самовідданості та християнського подвигу. При цьому епізоди старозавітної історії гармонійно переплітаються із фрагментами Нового Завіту, зверненнями до Господа Ісуса Христа.
Через оголення духовного стану грішників і праведників, через окреслення їхніх взаємин із Творцем канон налаштовує слухача чи читача на вдумливе осмислення свого життя, занурення у моральний самоаналіз; остерігає від зла, орієнтує на добро, дбання про чесноти; вчить не забувати про Божественну Правду і Милосердя, Довготерпіння та Любові.
Головна мета творчого пориву святителя Андрія та авторів, які доповнили текст, полягала в тому, щоб привернути грішника до сердечної молитви, неудаваного, щирого покаяння, твердої, непохитної надії на Бога, пробудити (або посилити) прагнення до сходження від стану душевної мороку, від зневаги Божої благодатті до довіри, любові та повного послуху Отцеві і Сину і Святому Духу.
