Розділ 16 19: Один чоловік був багатий, одягався в порфіру і віссон і щодня розкішно бенкетував. 20: Був також один убогий, на ім’я Лазар, що лежав біля воріт його весь у струпах 21: і бажав насититися крихтами, що падали зі столу багача, і пси, приходячи, лизали струпи його.
22: Прийшов час вмерти вбогому і віднесений був Ангелами на лоно Авраамове. Помер же і багатий, і поховали його. 23: І в пеклі, будучи в муках, він підняв очі свої, побачив здалеку Авраама і Лазаря на лоні його 24: і, голосно закричавши, сказав: отче Аврааме! змилосердься наді мною і пошли Лазаря, хай умочить кінець пальця свого у воду та прохолодить язик мій, бо я мучусь у полум’ї цьому. 25: Але Авраам сказав: чадо! згадай, що ти одержав уже добре твоє в житті твоєму, а Лазар – зле; отже, тепер він тут утішається, а ти страждаєш; 26: і до всього того, між нами і вами утверджена велика безодня, так що ті, які хочуть перейти звідси до вас, не можуть, так само звідти до нас не переходять. 27: Тоді він сказав: так благаю тебе, отче, пошли його в дім батька мого, 28: бо в мене є п’ять братів; хай засвідчить їм, щоб і вони не прийшли в це місце муки. 29: Авраам сказав йому: у них є Мойсей і пророки; хай слухають їх. 30: Він же сказав: ні, отче Аврааме! але коли хто з мертвих прийде до них, покаються. 31: Тоді Авраам сказав йому: якщо Мойсея і пророків не слухають, то хоч би хто і з мертвих воскрес, не повірять.
Один чоловік був багатий, одягався в порфіру та вісон і щодня розкішно бенкетував. Жив багач собі на втіху, носив найдорожчий одяг: порфіру (плащ, верхній одяг із дорогої тканини червоного кольору), вісон (біла тонка, нижня тканина з найвищих сортів шовковистого льону), і щодня в цього чоловіка відбувалися розкішні та багатолюдні бенкети.
Був також один убогий, на ім’я Лазар, який лежав біля його воріт, укритий струпами, і бажав насититися крихтами, що падали зі столу багача… Біля воріт багача лежав убогий бідняк Лазар, увесь укритий струпами, ймовірно, через голод. Усіма забутий і покинутий, Лазар харчувався тими недоїдками та крихтами, які залишалися після веселих бенкетів багача. Але й ці крихти не завжди вдавалося отримати біднякові. Собаки, що збігалися, жадібно пожирали недоїдки, які виносили з палат багача, а потім лизали рани та струпи Лазаря, завдаючи йому цим великих страждань; а він був настільки слабкий, що навіть не мав сили відігнати їх.
Багач, звичайно, знав про існування Лазаря і міг би йому допомогти: не можна сказати, щоб він був скупим, адже щодня витрачав великі суми; але просто під впливом багатства в ньому розвинулися безсердечність до бідних і безжальність.
Коли помер убогий бідняк Лазар, душа його була віднесена Ангелами на лоно Авраамове. У юдеїв існувало вірування, що душі праведних людей відносяться на небо Ангелами й удостоюються блаженства в Царстві Небесному. Про обставини смерті багача згадується лише те, що було влаштовано похорон, імовірно, такий самий багатий і пишний, яким було й усе життя багача.
Загробний стан багача і Лазаря постає зовсім протилежним: Лазар перебуває на лоні Авраамовому, а багач у пеклі. Перебуваючи в муках, багач підвів очі свої й побачив угорі над собою Авраама та Лазаря і вигукнув: Отче Аврааме! … пошли Лазаря, щоб він умочив кінчик свого пальця у воду й прохолодив мій язик, бо я мучуся в полум’ї. Як раніше Лазар бажав насититися лише крихтами, так тепер багач просить краплю води. Але Авраам відповідає, що теперішнє становище і багача, і бідняка перебуває в точній відповідності до їхнього колишнього стану, а тому відмовляє багачеві в його проханні, додавши, що між ними, тобто між небом і пеклом, лежить велика непрохідна прірва.
Через нестерпні страждання багачеві здається, що він провадив би зовсім інше життя, якби знав про те, що на нього чекає, тому просить послати Лазаря до братів, які залишилися на землі, щоб попередити їх про жахливу долю грішників. Але Авраам відповів йому, що на землі є закон і пророки і що коли люди їх не слухають, то не повірять і не послухають навіть посланця з неба.
Відповідь Авраама вказує на найсуттєвішу причину недбальства людей щодо своєї загробної долі. Це гріховна зіпсованість серця, вперте небажання дотримуватися настанов слова Божого. Це небажання настільки сильне, що навіть якби хтось із мертвих воскрес і з’явився застерегти людей від осудження, то вони, прив’язані до світу й до гріха, не повірили б воскреслому і, мабуть, засумнівалися б, як це тепер часто буває, в істинності існування загробного світу та відплати за заслугами в земному житті. Брати і сестри, пам’ятайте смертну годину й безсторонній суд Владики нашого Ісуса Христа!
Взято з «Євангельських бесід на кожен день року за церковними зачалами».