Розділ 8 5: вийшов сіяч сіяти зерно своє і, коли сіяв, одне впало при дорозі, і було потоптане, і птахи небесні поклювали його;
6: а інше впало на камінь і, зійшовши, засохло, бо не мало вологи;
7: а ще інше впало поміж тернів, і виросли терни і заглушили його;
8: інше ж упало на добру землю і, коли зійшло, дало плід у стократ. Сказавши це, виголосив: хто має вуха слухати, хай слухає!
9: Учні ж Його запитали в Нього: що б значила притча ця?
10: Він сказав: вам дано знати таємниці Царства Божого, а іншим у притчах, так що вони, дивлячись, не бачать і, слухаючи, не розуміють. 11: Ось що значить притча ця: зерно – це слово Боже;
12: а те, що впало при дорозі, це ті, котрі слухають, але потім приходить диявол і забирає слово із серця їхнього, щоб вони не увірували і не спаслись;
13: а те, що впало на камінь, це ті, які, коли почують слово, з радістю приймають, але не мають кореня, часом вірують, а під час спокуси відпадають;
14: а те, що впало поміж тернів, це ті, що чули слово, але, відходячи, заглушаються турботами, багатством та життєвими насолодами і не дають плоду;
15: а те, що впало на добру землю, це ті, які, добрим серцем і благим слухаючи слово, бережуть його і приносять плід в терпінні. Сказавши це, Він виголосив: хто має вуха слухати, хай слухає!
Вийшов сіяч сіяти насіння своє; і коли він сіяв, одне впало при дорозі й було потоптане, і птахи небесні подзьобали його; а інше впало на камінь і, зійшовши, засохло, тому що не мало вологи; а інше впало між терням, і виросло терня та заглушило його; а інше впало на добру землю і, зійшовши, принесло плід сторичний.
Насіння – слово Боже. Як насіння приносить не однаковий плід, а іноді й зовсім глухне або гине, так і слово Боже не завжди однаково сприймається душами людськими.
Першою перешкодою плідності слова Божого є неуважність, легковажність і безпечність. Є люди, у яких душа і серце, як велика дорога, відкриті для всіх мимохідних помислів і вражень, для всякого пустослів’я і всіх спокус. Чи дивно, що всяка добра думка, всяке благе почуття зневажається і відноситься безперестанним припливом нових вражень і відчуттів? Приходять такі люди і в храм Божий, але вони приходять лише за звичаєм, немовби для розваги, а не за живим потягом серця. Вони слухають або читають слово Боже, а потім після цього часто читають і порожні книги, що розтлівають уяву. Не дивно тому, що в серці такої людини не може укріпитися насіння слова Божого: воно зневажається дрібними, іноді низькими мимохідними враженнями і мріями, як насіння, що впало на дорозі.
А інше впало на камінь і, зійшовши, засохло, тому що не мало вологи… Це ті люди, у яких серце не зігріте і не пом’якшене істинною любов’ю до Бога і самозреченням. Через те слово Боже не може заглибитися і вкоренитися в їхньому серці, зрости і принести плід. Так, наприклад, Ірод шанував Іоанна Хрестителя, знаючи, що він муж праведний і святий, любив слухати його слово, багато в чому навіть корився йому, але коли Іоанн торкнувся пристрасті, що володіла його серцем, і зажадав зречення від неї, коли сказав йому: Не годиться тобі мати жону Филипа, брата твого, — то Ірод ув’язнив Іоанна в темниці, а потім дав повеління відсікти йому голову.
А інше впало між терням, і виросло терня та заглушило його. Це ті люди, у яких турботи про матеріальний достаток заглушають слово Боже. Суєтна прив’язаність до земного і тимчасового наповнює й охоплює собою серце людини та пригнічує в ньому дію слова Божого. Ця прив’язаність може бути однаковою мірою властива не лише багатим, але й бідним; багатство саме по собі не перешкоджає спасінню, і бідність, з іншого боку, не полегшує спасіння. У бідного прив’язаність до земного може виявлятися в постійних турботах про придбання, у безутішній скорботі при невдачі, у заздрості до багатих, у наріканні й навіть хулі на Промисел Божий.
А інше впало на добру землю і, зійшовши, принесло плід сторичний. Це ті душі, які щирим серцем і з живою старанністю бажають і шукають свого спасіння. Вони, слухаючи або читаючи слово Боже, усім серцем вірують, що через нього розмовляє з ними Сам Бог. Вислухавши слово Боже, такі люди усім серцем зберігають його і в усьому чинять за заповідями Божими. У таких серцях слово Боже живе і діяльне (Євр. 4, 12), воно проникає в усю людину: просвітлює її розум, усолоджує її серце і є найнадійнішим керівництвом для волі; тому-то й приносять благочестиві люди добрі плоди сторицею.
Проси і гаряче молися, християнине, щоб для слухання слова Божого Господь наділив твою душу добрим ґрунтом, здатним прийняти в себе насіння Божественних слів і принести сторицею від нього плоди добрих діл!
Взято з «Євангельських розмов на кожен день року за церковними зачалами».