Розділ 5
1: Одного разу, коли народ тиснувся до Нього, щоб слухати слово Боже, а Він стояв біля озера Геннісаретського, 2: і побачив Він два човни, що стояли на озері; а рибалки, вийшовши з них, промивали сіті. 3: Увійшовши в один з човнів, який належав Симонові, Він просив його відпливти трохи від берега і, сівши, повчав народ з човна.
4: Коли ж перестав учити, сказав Симонові: відпливи на глибину і закиньте сіті свої для лову. 5: Симон сказав Йому у відповідь: Наставнику! ми трудилися всю ніч і нічого не піймали, але по слову Твоєму закину сіть. 6: Зробивши це, вони піймали дуже багато риби, аж проривалася сіть у них. 7: І дали знак товаришам з іншого човна, щоб прийшли допомогти їм; і прийшли, і наповнили обидва човни так, що вони почали тонути. 8: Побачивши це, Симон Петро припав до колін Іісуса і сказав: Господи! вийди від мене, бо я чоловік грішний. 9: Бо жах охопив його і всіх, що були з ним, від того улову риби, який зловили; 10: також і Якова та Іоанна, синів Зеведеєвих, які були товаришами Симона. І сказав Іісус Симонові: не бійся; віднині будеш ловцем людей. 911: І витягнувши обидва човни на берег, залишили все і пішли за Ним.
Одного разу Господь, прийшовши до Генісаретського озера, побачив два рибальські човни. Він увійшов в один із них, Симонову, промовивши до народу, звелів трохи відплисти від берега та закинути сіті. За словом Господа улов був настільки великий, що й інший човен мусив прийти на допомогу. Усі були вражені цим чудом, але найбільше Симон Петро. Надприродне світло миттєво осяяло Петра, і він відчув власну негідність та велич Господа, Який перебував із ним у човні. У смиренні він вигукнув: «Вийди від мене, Господи, бо я чоловік грішний!» Господь підбадьорив Симона: «Не бійся; віднині будеш ловити людей».
Хто не зупинявся з душевним хвилюванням над цими простими, величними рядками євангельської розповіді про покликання перших апостолів! Берег моря, звичайна рибальська праця, перекинуті човни, розкладені для просушування сіті й ці нікому не відомі люди, які доти нічим не вирізнялися… І ось до цих людей лунає Його слово — слово Христа, Який приходить у світ із новим ученням. І щось дивовижне відбувається в них, коли вони чують це Божественне слово: вони відразу залишають усе й ідуть за Учителем. Божественне покликання здійснилося!
І скільки разів відтоді, протягом неозорого, безмежного простору історії християнства, лунало до різних людей це слово Божественного покликання! Воно звучало по-різному, за найрізноманітніших обставин і в найрізноманітніший спосіб. Але в усіх таких випадках Бог виразно промовляв до людської душі: «Залиш усе й іди за Мною». І людина залишала все земне, щоб, забувши про світ і саму себе, поринути в обійми Отчі.
Цей заклик стосувався і великих, і малих: царів на славетних престолах і нещасних рабів, які тягнули важку долю. Він пролунав до жорстокого гонителя Савла: «Савле, Савле, чого ти Мене переслідуєш?» (Діян. 9:4), перетворивши його на апостола народів. Він звучав без слів із потоків мученицької крові, з мовчазних страждань, коли свідки, раптом вражені якоюсь новою, незнаною силою, вигукували перед усім народом: «Я вірую, я християнин!» — і тієї ж миті хрестилися у власній крові, приймаючи водночас і смерть, і мученицький вінець.
І особливо вражає те, що Господь покликає на Своє служіння людей, які, здавалося б, найбільше пристосовані до мирського життя й найбільше люблять його спокуси. Воістину тут справджуються слова Христові: «Не ви Мене вибрали, а Я вас обрав» (Ів. 15:16).
Цей закличний Божий голос завжди лунав і лунає до багатьох людей, але не завжди й не всі прислухалися до нього, не всі йшли за ним. Згадаймо багатого юнака, який стояв перед Христом, спраглий духовно, і запитував Спасителя: «Учителю благий! Що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?» (Мк. 10:17). Господь поглянув на юнака з любов’ю, але коли до його молодої душі були звернені слова Христа, які спрямовували її до вищої досконалості, юнак відійшов засмучений.
Христос кличе й усіх нас іти за Ним. Невже ж ми не наслідуватимемо приклад багатого юнака? Ні, ми повинні йти за Христом за прикладом апостолів, а не багатого юнака, який позбавив себе спасіння заради земних благ.
Взято з «Євангельських розмов на кожен день року за церковними зачалами».