Римські імператори-язичники намагалися повністю знищити в людстві спогади про священні місця, де постраждав за людей і воскрес Господь наш Ісус Христос. Імператор Адріан (117–138) наказав засипати землею Голгофу і Гріб Господній та на штучному пагорбі поставити капище язичницької богині Венери і статую Юпітера. На це місце збиралися язичники і здійснювали ідольські жертвоприношення. Однак через 300 років Промислом Божим великі християнські святині — Гріб Господній і Животворчий Хрест — були знову знайдені християнами і відкриті для поклоніння.
Це сталося за рівноапостольного імператора Костянтина Великого (пам’ять 21 травня), першого з римських імператорів, який припинив гоніння на християн. Святий рівноапостольний Костянтин Великий (306–337) після перемоги в 312 році над Максенцієм, правителем Західної частини Римської імперії, і над Лікінієм, правителем Східної її частини, у 323 році став єдиновладним правителем величезної Римської імперії. У 313 році він видав так званий Міланський едикт, за яким була узаконена християнська релігія і гоніння на християн у Західній половині імперії припинилися. Правитель Лікіній, хоча й підписав на догоду Костянтину Міланський едикт, однак фактично продовжував гоніння на християн. Тільки після його остаточної поразки і на Східну частину імперії поширився указ 313 року про віротерпимість.
Рівноапостольний імператор Костянтин, сприянням Божим здобувши у трьох війнах перемогу над ворогами, бачив на небі Боже знамення — Хрест із написом «Цим переможеш». Гаряче бажаючи відшукати Хрест, на якому був розіп’ятий Господь наш Ісус Христос, рівноапостольний Костянтин направив до Єрусалима свою матір, благочестиву царицю Єлену (пам’ять 21 травня), забезпечивши її листом до Патріарха Єрусалимського Макарія. Хоча свята цариця Єлена на той час була вже в похилих літах, вона з натхненням взялася за виконання доручення. Язичницькі капища та ідольські статуї, що наповнювали Єрусалим, цариця повеліла знищити. Розшукуючи Животворчий Хрест, вона розпитувала християн та іудеїв, але тривалий час її пошуки залишалися безуспішними. Нарешті їй указали на одного старого єврея на ім’я Юда, який повідомив, що Хрест закопаний там, де стоїть капище Венери. Капище зруйнували і, звершивши молитву, почали копати землю. Незабаром були знайдені Гріб Господній і неподалік від нього три хрести, дощечка з написом, зробленим за наказом Пилата, і чотири цвяхи, що пронизали Тіло Господа. Щоб дізнатися, на якому з трьох хрестів був розіп’ятий Спаситель, Патріарх Макарій по черзі поклав хрести на покійника. Коли був покладений Хрест Господній, мрець ожив. Побачивши воскреслого, всі переконалися, що знайдений Животворчий Хрест. Християни, які в незліченній кількості прийшли поклонитися Святому Хресту, просили святителя Макарія підняти, воздвигнути Хрест, щоб усі могли, хоча б здалеку, благоговійно споглядати Його. Тоді Патріарх та інші духовні особи почали високо піднімати Святий Хрест, а народ, взиваючи: «Господи, помилуй», благоговійно поклонявся Чесному Древу. Ця урочиста подія сталася в 326 році. При знайденні Животворчого Хреста сталося й інше чудо: тяжко хвора жінка, при осіненні її Святим Хрестом, одразу зцілилася. Старець Юда та інші іудеї увірували у Христа і прийняли святе Хрещення. Юда отримав ім’я Киріак і згодом був рукоположений на єпископа Єрусалимського. За царювання Юліана Відступника (361–363) він прийняв мученицьку смерть за Христа (пам’ять священномученика Киріака 28 жовтня). Свята цариця Єлена ознаменувала місця, пов’язані із земним життям Спасителя, заснуванням понад 80 храмів, споруджених у Вифлеємі — місці Різдва Христового, на горі Єлеонській, звідки Господь вознісся на небо, у Гефсиманії, де Спаситель молився перед Своїми стражданнями і де була похована Божа Матір після Успіння. До Константинополя свята Єлена привезла із собою частину Животворчого Древа і цвяхи. Рівноапостольний імператор Костянтин повелів спорудити в Єрусалимі величний і просторий храм на честь Воскресіння Христового, який включав у себе і Гріб Господній, і Голгофу. Храм будувався близько 10 років. Свята Єлена не дожила до освячення храму; вона померла в 327 році. Храм був освячений 13 вересня 335 року. Наступного дня, 14 вересня, було встановлено святкувати Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста.
Цього дня згадується ще одна подія, пов’язана з Хрестом Господнім, — його повернення з Персії після 14-річного полону назад до Єрусалима. За царювання Візантійського імператора Фоки (602–610) перський цар Хозрой II у війні проти греків розбив грецьке військо, пограбував Єрусалим і забрав у полон Животворчий Хрест Господній і Святого Патріарха Захарію (609–633). Хрест перебував у Персії 14 років і лише за імператора Іраклія (610–641), який з допомогою Божою переміг Хозроя і уклав мир із сином останнього, Сіроесом, християнам була повернена їхня святиня — Хрест Господній. З великим торжеством Животворчий Хрест був принесений до Єрусалима. Імператор Іраклій у царському вінці й порфірі поніс Хрест Христовий до храму Воскресіння. Поруч із царем ішов Патріарх Захарія. Біля воріт, якими піднімалися на Голгофу, імператор раптово зупинився і не міг рушити далі. Святий Патріарх пояснив цареві, що йому перегороджує шлях Ангел Господній, бо Той, Хто ніс на Голгофу Хрест для викуплення світу від гріхів, звершив Свій Хресний шлях у приниженому вигляді. Тоді Іраклій, знявши вінець і порфіру, одягнув простий одяг і безперешкодно вніс Хрест Христовий до храму.
У слові на Воздвиження Хреста святий Андрій Критський (пам’ять 4 липня) говорить: «Хрест воздвигається, і всі вірні стікаються, Хрест воздвигається, і град торжествує, і народи звершують святкування».
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року: Серед Великого посту пропонується для поклоніння Чесний Хрест, щоб надихнути трудівників посту до терпеливого несення піднятого ними ярма до кінця; а у вересні для чого це робиться? Так сталося? Але у промислительної Премудрості, що все влаштовує, немає випадковостей. Ось для чого це: у вересні збирають із поля, принаймні у нас. Отже, щоб одні з християн у почутті достатку не сказали: «душе! багато добра лежить у тебе на багато років: спочивай, їж, пий, веселися!», а інші від убогості не занепали духом, являється перед очима всіх воздвигнутий хрест, нагадуючи першим, що опора добробуту не маєток, а християнське внутрішнє хрестоношення, коли зовнішнє, з благості Божої, складається, навіюючи другим у терпінні здобувати душі свої, надихаючи на це впевненістю, що з хреста йдуть прямо до раю; тому одні нехай терплять, сподіваючись, що йдуть угладженим шляхом у Царство Небесне, а інші нехай вкушають зовнішніх утіх зі страхом, щоб не закрити собі вхід на небо.